?

Log in

про побачене

Вчора ходили з Андрієм на «Мушкетерів», мантра  «Це ж Святийліс» цього разу щось у мене не спрацювала.
Не знаю. Може тому, що вони перехренячили всього Атоса. Ну але то лірика.
Кіно на загал до дивлення – тим паче, якщо треба видовища.
 
Просто, в мене почався синдром перенасичення екшином.  Прочитанні тексти – плоскі, безсюжетні, передбачливі і зліплені докупи соплями, кухонною фільозофією, стражданням і розмишлізмами на тему буття. Фільми – купу «закручених сюжетів» і видовища Н Е Ц І К А В О. неможу намацати чогось з гарною мовою, сюжетне і з вималюваними характерами.
Боже як же мені бракує характерів, особистостей у книжках, смачних текстів.
Останнє гарне, що я читала – був фанфік.
Сумно мені, товариші.

повернення

Мабуть так на мене впливає осінь, що мені хочеться повертатися до речей, які я давно покинула. Наприклад, ведення ЖЖ. Чи воно мені треба? Як довго я протримаюся? Поняття не маю. Однак. На то я й кобіта, щоб піддаватися імпульсам.
 
Протягом цього *майже року* я нарешті завела собі хобі, яке дає результати, що можна помацати руками, більше того – воно служить для чистоти цих рук – я варю мило, а ще роблю свічки і креми. Виявилося, що це прекрасна штука і в господарстві корисна, і голову від усяких думок прочищає.


Звісно я ще проковтнула цілу купу текстів – різного смаку, форми і складності. Деякі з них – відчуваються на піднебінні й досі. Деякі – геть не пам’ятаються.
 
А ще ми були у Чорногорії. Так спонтанно і неочікувано. І так само спонтанно і неочікувано нам там сподобалося – цікаві люди, просто неймовірна природа і смачнюче вино.

 
Осінь – вона завжди несе зміни. Я мало не змінила роботи. Але таки НЕ змінила – усюди свої нюанси.
Зараз намагаюся розгребтися зі всім – звалищем у своїх мізках, якимись ідеями, планами та мріями і, звісно ж,  відчуттями.  Їх завжди якось багато, як відтінків у доброму вині, напівтонів та напівсмаків.
Таке враження, що я живу у напівтонах. І воно, на загал, цікаво…

думки уголос


Пішов сніг.

Якось так геть несміливо, ніби ще не впевнився, що має на це право. Разом з ним виник якийсь дивний настрій. Наче усе навколо радить - зупинись, озернись, переведи подих.

Власне ці тихі заклики майже примушують задуматися, а куди власне біжу. Темп настільки божевільний, що я навіть не встигаю ловити кайф від великих і малих досягнень, бо за крок до очікуваного результату ставлю кілька нових цілей, що й нівелює будь-які результати.

+ викривлена пріорітизація. Якось за полем зору опиняються майже усі "позаробочі" плани: зробити колаж зі "спогадів" з Голландії, нарешті знайти когось, хто поріже той 3 годинний жах. Які називають "весільне відео" до 30 хв, купити меблі, дописати віщування і зілля. Словом таке…

На вихідних їздили у Берегове. Невеличке містечко на кордоні  з Угорщинолю. Там тихо. Там українці національна меншина, там такий тихий напіврозпад, там неймовірно багатий край - на термальні води (ті ж самі на які їздять до Будапешту), смачні вина, недалеко від містечка купу усіляких солених вод (усі поляни і лужанські звідтам). Там люди говорять 3-4 мовами, там кава коштує 4-8 грн і вона неперевершено смачна, там якось сонно й наче у сповільненому режимі. Інколи вартує розчинитися в такому містечку на якийсь час. для перестановки пріоритетів.  

 


спокута

  Я загубилася між літер і відчуттів. Зникла, заблукала, там звідки не виходять живими. Я пропала спершу у 3 днях, які описані ніби кожна секунда має значення, а потім, вчила і отримала бакалаврат,  була розчарована, хотіла втекти і не могла, курила цигарки трохи кидаючи виклик, загубила себе і знайшла, кохалася  між книжкових полиць батькового кабінету, була зрадженою тою кого любила понад усіх, вірила проти всіх, була загубленою. Працювала в госпіталі, писала майже закодовані листи, зневірювалася, доходила до тієї межі ненависті, яка називається пробаченням.

 Я був сином прибиральниці і улюбленим проектом її батька, я закінчив школу а потім Кембридж з відзнакою, я мріяв стати лікарем, я піддався свої фантазіям і написав фатального листа, фатально щасливого і жорстокого.  Я сидів за те, що не скоїв, а потім був загублений, я воював, ковтав піт, землю і кров, мене мучила спрага, я курив, щоб не відчувати голоду, я ненавидів, і ненавидів не нацистів проти яких воював, а 13 літню фантазерку. Яка зруйнувала мені життя, саме тоді коли мені здавалася я його впіймав, я вижив, мене чекали. Я чекав ….

Я жила у своєму вигаданому, добре впорядкованому світі, поміж словесних конструкцій, мініатюр і своїх дивацтв, я була любленою і відважною, я рятувала сестру і себе від себе самої, я писала оповіданнячка і вважала, що добре розуміюсь на людях, я рятувала сестру, яку мій "порятунок" згубив, загубив і зробив щасливою. Я стала медсестрою, я писала, я думала я губилася і розчинялася у своїх світах, які так близькі до світів реальних, що між ними майже невидима межа, я…

Мені ще лишилося кілька сторінок, всього лиш кілька сторінок і я не хочу їх дочитувати. Я просто надихатись не можу цим текстом. Я не можу ним вирвати. Не моржу перетравити. Я його боюся.

Дивно. Не вірила. Що тексти все ще мають на мене такий вплив.

Скачала кіно, певне не дивитимусь.

Originally posted by yuriy_hudymenko at Історію пишуть кати героїв! © х/ф "Хоробре серце"
Я розумію, що на фоні загальної майданоейфорії я трохи не в тему, але все ж таки, думаю, стікер із Мелом Ґібсоном заслуговує на увагу:





UPD: Вибачаюся перед усіма за дитячу помилку. Виправлений варіант (подяка borysfen):


Originally posted by lesyaorobets at Людям від жадоби зриває дах або знищення Тустані ІІ
Один, пробачте, «унікал» влітку цього року вирішив побудуватися на території пам’ятки археології національного значення – наскельного міста-фортеці Тустань, яка претендує на включення до списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Сільська рада йому навіть дозвіл на проведення будівельних робіт на території охоронної зони дала, не маючи на це ні прав, ні повноважень. Тоді, дякуючи posmixator  (вчасно дав знати про проблему) нам через Генеральну прокуратуру вдалося зупинити цей злочин. Більше того Львівська прокуратура навіть покарати винних пообіцяла. 

Проте кілька днів тому отримала  лист від директора Державного історико-культурного заповідника «Тустань»  Василя Рожка . Якщо коротко, то згаданий в попередньому абзаці «герой-будівельник» змінив русло річки(!), що вивести земельну ділянку хоча б за межі дії природоохоронного законодавства.   

На фото – наслідки цього варварства, окремо схема опорного історико-архітектурного плану з позначеннями.

Сьогодні надіслала звернення по цій справі Генеральному прокурору, заступнику Голови АП з гуманітарних питань і Голові Держархбудінспекції. Переконана, що ми зупинимо цей вандалізм. Проте для відновлення розритих схилів знадобляться десятиріччя L

Маю величезне прохання до френдів-журналістів – зробіть фамілію варвара забудовника (Щур М.П.) відомим на всю країну. Це Варвар з великої букви. Країна має знати своїх г...


Зміна русла карта-схема

карта-схема )

крик

місяця півтора тому зникла моя сусідка. просто пішла проводжати подругу на маршрутку - і не повернулася. вчора її знайшли. мертвою. на закинутих складах автобусного заводу.
судмедекспертиза дійшла висновку, що це вбивство.
курва генії, у дівчини перерізана горлянка, а вони дійшли висновку, що це вбивство.
і все. більше жодних коментарів, пояснень чи висновків. звісно навколо цієї теми купу чуток, балачок і здогадів.
але кому яка різниця, насправді - це лише тема для розмов. тема, які не було ще й 25.

Думаю, якщо Ви живете у Львові і маєте ЖЖ, то про ініціативу "Врятувати Меркурія" чути просто таки мусили. Але думаю, мало хто замислився, скільки учасники цієї ініціативи роблять для цього позитивного для нас львів’ян.

Так що з приємністю анонсую!

 24 жовтня о 17.00 на Коперніка 40 відбудеться благочинний концерт київського celtic folk-гурту Run та ансамблю старовинної та народної музики Kings & Beggars, а це не тільки можливість посприяти реставрації вже згаданої скульптури (і потім ще довго тішити себе, як класно, що я долучився\лася до такої гарної справи), а й провести гарний вечір під чудову музику і усе це за 30 грн.

Якщо цікаво, то

Сайти гуртів:

http://www.run.in.ua/

http://kings-and-beggars.com.ua/

і моя персональна думка про Kings & Beggars

http://nichna.livejournal.com/42302.html

не забивайте на це! Львів - це ж ми! Проанонсуйте цю новину серед своїх друзів, долучайтесь до цієї справи, адже усе це тримається тільки на ініціативі ініціативних.



Амстердам. Місто тисячі облич й нашарувань. Після неймовірно затишного Утрехту Амстердам мені не сподобався. Навіть не так. Він мені не сприйнявся. Кожна вуличка пропонувала секс-шоп, сувенірну крамничку, кофішоп з травою чи повію. І якось воно усе таке пластмасово-награне й навмисне підкреслюване. І саме ця підкреслюваність мене дратувала, адже я далека від моралізаторства як такого. Однак усе це виявилася такою штучною позолотою, яка легко злізає – головне хотіти її зішкрябати. А під нею відкривається щось зовсім інше - невеличкі галереї у мистецькому районі, смачна кава і добре сухе вино, море квітів усіх сортів  і кольорів і початок готування до Різдва.

В Амстердамі ми обідали на вуличці поряд з крамничкою сирів морепродуктами і сиром з білим сухим вином, спілкувалися з власницею невеликої мистецької крамнички, каталися на кораблику по каналу нічним містом, годували качок і ще якихось водяних птахів, гуляли нічним містом і купвали цибулинки тюльпанів. Було гарно, однак Утрихт все одно подобався більше.

Гаага. Місто над морем. Мекка серверів. Місто парків, дитячих майданчиків і посольств. Тут ми зупинилися у хостелі на окраїні міста, зате за 5 хвилин від берегу моря. Власник готелю – затятий сервер, такими ж є персонал хстелу  та його постійні відвідувачі. Тут просто найдивовижніша публіка і найбільше зібрання європейських неформалів. Замість того, щоб залишитися тут на одну ніч ми залишилися на 3 ;) у Jorplace  ми пили пиво вечорами і слухали розповіді про мандрівки Європою, гойдалися на гойдалці, снідали на березі моря канапками з піском, ночували у старому волксвагені пристосованому до цього, гуляли містом, гуляли у музеї найвизначніших архітектурних споруд Голландії зменшених у 25 разів і махали у відповідь на помахи людей, які бігають, а бігають тут багато

Саме місто невелике з купою старих споруд і сучасною політикою. Воно звичайне і визначене нами як ідеальним містом для відпочинку на морі – і поплавати, і помандрувати країнами можна. Саме море чисте і бурхливе, пляж пісковий  чистенький, наче спеціально пристосований для ранкових пробіжок з плеєром…

Ротердам. Наймодніше з міст у яких ми були. Хмародери, «будинки майбутнього» з цікавими архітектурними вивертами, купою крамниць і ви продажів, офісів, бізнес-центрів, будівництв і незвичної для Голландії кількості автомобілів.   Тут справді усе суперсучасне і хайтеківвське.

Для мене головним потрясінням стала їхня бібліотека. Вона велетенська, оснащена найсучаснішими технологіями книжки здаються і видаються автоматично. Кожен зал замає один поверх. Таких поверхв 6. Є усе. Путівники. Періодика, книжки і журнали з усього, що може зацікавити від куховарення, професійної фотографії чи практичної сексологї до вузькопрофільних рідкісних книг. Спеціальий відділ  для дітей з навчальними комп’ютерами майданчиком для ігор і плащою для читань у голос. Тут є кав’ярня, wi-fi, столики для роботи, ксерокси, стаціонарні комп’ютери, розклад з всіма культурними подіями. Диски з фільмами, приставка з іграми і купа людей усіх вікових  і соціальних груп. Щоб туди потрапити не потрібна жодних доступів, пропусків чи студентських квитків – хочеш читати (дивитися. Грати  у ігри чи просто сидіти) – будь ласка, головне не заважай навколишнім…

Не знаю чи потрібно ще щось для опису цього міста – краще його нічого не опише.


 

Усе почалося з перетину польського кордону, але псувати собі настрій згадуючи це 5-годдине стояння - не буду. Почну з Варшави.

 Варшава. Вона для мене стала містом-несподіванкою. Своєрідним розумінням і відкриттям. Адже для мене  - палкої шанувальниці Кракова – це місто наче б не мало сподобатися, але трохи часу проведеного там – помогло мені збагнути її характер чи, принаймні, відкрити для себе якусь з її таємниць.

Це неймовірно стильне місто. Власне стильне, адже йдеться не про епатаж, фешн чи глмур, а про доречне і гарне поєднання несподіваних речей, архітектур і характерів. І цей стиль виявляється у всьому – розмовах, музиці, автівках, вуличному мистецтві, легкості спілкування і, звісно ж, у одязі.

Варшав’янки – чудові.  Елегантні і водночас легкі. Без тієї лейби бундючності, яку часто навішує елегантність. Разом з тим вони достатньо зварйовані, щоб одягнути фіолетові колготи у 60 років до екстремальної сукні до колін й не виглядати при цьому смішно чи недоладно.  До речі про літніх жінок, там забуваєш про страх старості – усі «бабці» там привітні, енергійні й активні, і знову ж таки, стильні.

Шалик – улюблений елемент одягу. Усе – від спортивного костюму до ділового одягу доповнюється (чи підкреслюється) відповідним шарфом чи хустинкою. Словом – вони вміють себе подати…

Для себе я вирішила, що нарешті Варшава знайшла себе.  Адже відвоювати корону у Кракова їй все одно ніколи не вдасться. Він завжди залишатиметься таким собі центром паломництва для шляхтянства у всіх його виявах, однак Варшаві й не треба нічого відвойовувати – вона самодостатня й неповторна, вона  має свій густ.

Ейдховен. Місто-мозаїка. Невелике, дивовижне і вільне. Це місто роверистів. Ходити пішки  - тут просто небезпечно для здоров'я - легко можеш потрапити під колеса волочипеду.

Видається, що ровер тут справжнісінький культ. На роверах їздять усі – діти, молодь, солідні бізнесмени, жінки у сідницях і на підборах.  Тут можуть їхати на ровері і водночас писати  sмs чи тримати парасольку. Звісно ж, для велосипедистів зорганізовані окремі дороги (значно ширші, ніж пішохідні), стоянки і світлофори. Словом створені усі умови для безпечного мандрування.

В Ейдховені усі будинки навпереміш. Старе місто легко змішалося з модерном, але якось так гармонійно, що геть не ріже око. Там ми пили коктейлі у  маленькому старому барі, який діє у тому будинку вже 60 років. Сам будинок збудований 1664. Маленьке захламлене таким ж як і саме місто мозаїчними речима різних культур і часів, приміщення з приглушеним світлом, якось так підкреслюють характерну неквапливість одного з найбільших міст Голландії.

Там я дізналася що ліщина – дерево і збирала ліщинові горішки посеред центру міста, побачила як легко спілкуються представники різних поколінь, субкультур  ментальностей. І зрозуміла, що таке нефартить. Так трапилося, що у цей період у місті проводиться чемпіонат по кованярству і усі готелі зарезервовані. Ми не знайшли жодного вільного номера у місті. Переглянувши сайти з хостелами у Утрехті – наступне місто у нашому маршруті ми зарезервували собі місця і вирушили на вокзал. Однак не врахували кількох дрібниць, наприклад, що останні рейс об 11 вечора, а вокзал навіть близько не має почекальні і закривається о 2 ночі. А так, як останній рейс ми пропустили, довелося чекати до 6.30. мабуть вдалася б неймовірна прогулянка нічним містом, якби не дощ й холодний вітер, а так як усі бари, кавярні й кафе зачиняються о 2 то було не надто весело. Однак, спогади про Ейдховен  тільки приємні, адже місто казкове, а яка ж це подорож без маленької халепи?

Наступним містом нашої мандрівки став Утрехт. Найзграбніше з міст, яке я коли-небудь відчувала. Місто де нам неймовірно щастило. Практично на кожному кроці. Місто див, романтики і тих таки велосипедистів. Ніколи не думала, що я таке скажу, але з’явилося ще одне місто окрім Львова де б я могла жити. Там якось так, що просто неможна передати словами. Вузенькі вулички, зграбні невеличкі будиночки з якимось геть кіношним внутрішнім дизайном, кавяреньки у яких усі крісла повернуті у бік вулиці, щоб відвідувачі могли оглядати місто, сотні крамничок, канал з річковою водою посеред головної площі, велетенський собор з внутрішнім двориком і садом і ще багато-багато речей, що створюють характер цього міста.

Ми пили чай і їли ейдховенські горішки на березі цього каналу, махали руками усім хто пропливав повз нас на човнах, пили вино зі смачним сиром, гуляли до втрати координації, швендялися по ювелірних крамничках, перемовлялися з їхніми власниками й перехожими.. навіть забрели на їхню вуличку червоних ліхтарів…

Насправді я ніде не почувала себе настільки добре. Шкода, що такі відчуття важко передати.